К содержанию

Потрібність в житті людини. Частина 1

З кожним роком у суспільстві проблема самотності та відчуженості людини стає більш видимою. Кількість осіб, які відчувають це на собі, щоразу збільшується. Суспільство перебуває в постійній трансформації, і багато людей не можуть вчасно адаптуватися до таких швидких змін. Результатом є виникнення чималого переліку наслідків, які негативно впливають на особу. Це, зокрема, стреси, депресії, втрата здоров’я тощо. Посеред широкої гами негативних проявів у багатьох людей існує відчуття непотрібності. Натомість особа, яка знає, що є потрібною в сім’ї і родині, в навчальному закладі чи на роботі, в колективі друзів чи в суспільстві, відчуває в собі сили і наснагу жити і творити. Як наслідок, життя цих двох категорій людей суттєво відрізняється. Перші хочуть бути на місці других, а другі нізащо не погодяться зайняти місце перших. Слід зазначити, що поняття непотрібності і поняття самотності не є тотожними, тому що чимало самотніх людей можуть бути дуже потрібні багатьом, як і багато потрібних людей можуть почуватися дуже самотніми.  

В цій і наступних статтях ми постараємось проаналізувати що впливає на формування потрібності людини, а також розглянути причини непотрібності.

Чому дорослий, здоровий, забезпечений син відвозить свого батька в будинок пристарілих? «Почекай, я тебе заберу, коли ми закінчимо вдома ремонт». Він і не думає його забирати, тато йому більше не потрібний. А наступних 3 роки батько стоїть у вікні і, не дочекавшись сина, помирає.

Чому жінка, яка має свою сім’ю, дітей, роботу, впродовж багатьох років щодня опікується своєю мамою, яка прикута до ліжка хворобою, говорить, що їй дуже потрібно відчувати пульс у руці своєї мами?

Чому молодий юнак у віці 18 років закінчує життя самогубством, стрибнувши з вікна дев’ятого поверху?

Чому хтось не потрібний навіть своїм дітям, чому мама така дорога і потрібна своїй донці, чому хтось самому собі не потрібний? Чи має людина потребу бути комусь потрібною? Як формується потрібність, які її форми і прояви? Звідки береться непотрібність у своїй різноманітності? Ці питання не можуть залишати когось байдужим, вони цікавлять кожного!

Цілком зрозумілим є факт, що нікому не потрібна людина не може бути щасливою в житті. Тоді, ідучи від протилежного, можна ствердити, що щастя людини в потрібності. Потрібність – це є щастя, радість, задоволення і один із сенсів життя.

Потрібність працює на віддачу, вона творить єдність, вона як ковток повітря. Потрібність стимулює, змінює людські долі, рятує від фатальних наслідків і непоправних дій і вчинків. Сенс потрібності в жодному разі не  у використанні людини іншими, а у вмінні бути корисним. Це означає послужити словом, порадою, працею, фахом. Це мистецтво, задля якого хочеться жити. Це одне з визначальних покликань людини.

Потрібність формується в конкретних обставинах та відповідних інституціях, найважливішою з яких є сім’я. Державний устрій країни також має дуже важливий вплив на формування потрібності. Важливим є і середовище, в якому виростає людина.

Для кожної людини її потрібність починає формуватися ще до зачаття і залежить від відповідальності і зрілості батьків, які зачинають дитину. Тому важливим є розуміння, що саме момент зачаття є народженням нового життя. Жахливо чути про «небажану вагітність». Якщо в свідомості батьків зачата ними дитина вважається небажаною, то батьківська небажаність буде мати величезний вплив на життя цієї людини. Найперше від самого початку вона була непотрібною. Вона про це знає, але часто не знає, звідки походить це знання, це відчуття. Це відчуття має здатність супроводжувати людину все життя і виражається в найрізноманітніший спосіб. Зокрема, через комплекс меншовартості, замкнутість, агресивність, незбагненне відчуття самотності і непотрібності.

Існує чимало фактів і факторів, які сприяють формуванню непотрібності. Більшість із них закладена в неповній або в проблемній сім’ї, яка має негативний вплив на виховання і формування дитини, наприклад, через алкоголізм, насильство, розпусту тощо.

На противагу цим негативним явищам є повноцінна і щаслива сім’я. Подружжя – це союз між чоловіком і жінкою, який повинен бути заснований на любові і просякнутий цією любов’ю. А це означає, що обоє із подружжя живуть своє життя задля добра одне одного, підтверджуючи це щоденно своїми вчинками, словами, діями і ставленням одне до одного. В такій атмосфері любові народжуються і ростуть діти. Виховання і формація життєвих цінностей у благополучних сім’ях часто кардинально відрізняється від неблагополучних сімей. Найперше ця різниця полягає в щоденній сімейній атмосфері. Діти мають можливість щодня бачити позитивний приклад своїх батьків у ставленні до життя та інших людей. Наприклад, потреба і бажання опікуватися роками своєю хворою мамою, безперечно, йде від виховання з дитинства. Це виховання формується величезною кількістю прикладів і підказок у сім’ї. Зокрема, в нашому прикладі, наведеному вище, в дитячі роки дівчинка час від часу приводила до батьківської хати пса або кота. Мама не виганяла, а говорила: «Що ж, дитино, це живе створіння і нехай живе у нас. Але якщо ти привела, то мусиш годувати і доглядати». І дитина щодня піднімалася на 20 хвилин швидше і годувала. «Ти зобов’язана, дитино, бо в іншому випадку ти не навчишся бути відповідальною. Не будеш говорити правду, то станеш брехуном, не будеш виконувати поточні завдання – станеш лінивцем, ти зобов’язана подбати про своє здоров’я, бо в іншому випадку ти його втратиш». Ці приклади життєвої мудрості батьків щодо своїх дітей не залишаються безрезультатними. Потрібно виховувати, навантажуючи так, щоб це було під силу вихованцеві. Так формується відповідальність. Коли дитина змалку знає, що має зробити, то це обов’язково має значення і проявляється в дорослому житті. Усі чесноти, які виплекані батьками з дитинства, потрібні всім, а це відповідальність, обов’язок, любов тощо. Правдива любов між чоловіком і жінкою забезпечує дітям найсприятливіші умови для розвитку, навчання і пізнання світу. А надмірна опіка розвиває розбещеність. Наприклад, злочинцями стають від непотрібності або від надмірної опіки. Дітям потрібна лише наша допомога і навіть не опіка, тому що опікуються хворими. Ми є вихователями і навіть не вчителями. Бо людина віруюча має одного вчителя – Бога.

Далі буде …

Буковинський Адріан Йосипович, кандидат філософських наук.

Авторські права захищені. При копіюванні посилання на автора обов’язкове.

Если статья Вам понравилась и оказалась для вас полезной, то поделитесь ей с другими:

Хочу себе плагин с такими кнопками

Коментарі

Немає коментарів до цього запису.

Залишити коментар

You must be logged in to post a comment.